Головна » Спорт і здоров'я » Капітан кропивницької “Зірки”: від мене залежить командний дух

sdsdaaaЯк впливає на спортсмена “футбольний статут” та чи додає відповідальності за результат гри капітанська пов’язка? Максим Драченко уже близько півроку є капітаном кропивницього ФК “Зірка”. І головним його мотиватором у житті  не кар’єра, а сім’я. Маленька донечка Вероніка приходить на трибуни з мамою, аби повболівати за татка, а він – грає для неї і коханої дружини. Бо вони – його життя.

Максим народився 28 січня 1990 року у місті Черкаси. Навчався у фізико-математичному ліцеї. А згодом доля привела його до Донецька, де він грав у футбольних клубах “Олімпік” і “Шахтар”. Саме в донецькому виші Максим і отримав вищу освіту за спеціальністю “Вчитель фізичної культури”. Нині він грає у кропивницькому футбольному клубі “Зірка”, в якій є капітаном.

Детальніше про свій шлях у футболі, родину та захоплення Максим розповів кореспонденту Першої електронної.

– Максиме, коли почалася твоя кар’єра футболіста?

– Моїм рідним містом є Черкаси. Саме там я провів своє дитинство. Тато з самих ранніх років прививав мені любов до футболу і почав тренувати ще з семи років. Згодом футбол полюбила і мама. У шкільні роки мені легко давалися математика і фізика, навчався у фізико-математичному ліцеї, пізніше мав намір вступити до КПІ. Але доля закрутила усе так, що я поїхав грати в команду Донецька, де і довелося отримувати вищу освіту. Зараз я граю за кропивницьку “Зірку”, у місті, яке знаходиться недалеко від моїх рідних Черкас. Та, як це не дивно, за команду свого міста мені грати не довелося.

– Пов’язка капітана додає відповідальності за результат гри команди?

– Після того, як мене призначили капітаном “Зірки”, я розумію, що відповідальність за те, з яким результатом зіграє команда в більшій мірі лежить на мені. Адже саме від капітана залежить командний дух, те, як він зуміє налаштувати гравців. Звичайно, будь-яку перемогу чи поразку я переживаю вдвічі сильніше, ніж переживав тоді, коли був звичайним гравцем. Дуже тішить те, що в нашій команді дружня атмосфера: ми усі спілкуємося поза футбольним полем, після гри намагаємося вибратися разом десь посидіти або з’їздити на пляж. На мою думку, саме це є одним з основних складників успіху команди.

– Як багато вимагає від спортсмена “футбольний статут”?

Усі думають, що футболісти тільки те і роблять, що постійно тренуються, мають певний раціон харчування, стандартну кількість годин сну та розписаний режим дня. Це – міф. Особисто я не маю ніяких шкідливих звичок не тому, що того вимагає “футбольний статут”, а тому що мене це зовсім не приваблює. Мій день проходить досить стандартно, як в усіх людей: прокинутися, поснідати, потренуватися, провести час з родиною і знову лягти спати. Вимог до їжі теж особливо ніяких не маю. Головне, що є важливим для успіху під час гри – постійні тренування та мотивація.

– Кар’єра вимагала декілька переїздів в різні міста. Дружина їхала за тобою?

– Віку – так звати мою дружину – я зустрів ще у сьомому класі. З того часу ми ні на мить не припиняли наше спілкування. Коли вже стали дорослими, Віка поїхала вчитися до Києва, я ж – до Донецька. Але навіть відстань не змогла нас розлучити. Одразу після закінчення навчання Віка приїхала до Донецька, а  тепер ми разом живемо у Кропивницькому. Вона завжди зі мною поруч, завжди підтримує та надихає. А чотири роки тому подарувала мені донечку Вероніку.

– Яка твоя головна мотивація, яка рухає вперед і не дозволяє зупинитися?

– Кожна людина прагне у житті чогось досягти задля певної мети. Я не маю ніяких ідолів, яких хотів би наслідувати. Усе, що я роблю – це в першу чергу для моєї родини. Я прагну бути хорошим чоловіком та батьком. Для цього мені потрібно багато працювати, аби забезпечити сім’ю. Разом з тим, я повинен знайти вільний час, щоб приділити його дружині та доньці.

– Які ти будуєш для себе плани?

– Доля мене заносить в зовсім несподівані місця та команди. Я, наприклад, ніколи не здогадувався, що гратиму за Кропивницький, ще й буду капітаном. Так само я не знаю, що може бути далі. Коли закінчиться контракт, можливо, його продовжать. А, можливо, доведеться переходити в інший клуб. Не хочеться загадувати наперед. Та є те, у чому я впевнений на 100%: куди б мене не закинула доля, поруч зі мною завжди будуть моя кохана дружина та улюблена донечка.

“Спортивна Кіровоградщина”

загрузка...